"Чому щастя моє залишилось десь там, восени?": Вірші

Тетяна ПРУС

Чому щастя моє

Залишилось десь там, восени?

Десь там восени залишилось моє щастя.

А я підходжу до вікна і бачу його лишень десь там, у моїх мріях.

Та чомусь з рук падає додолу дзеркало.

А ще, люди кажуть, якщо воно розбивається, то разом з ним розбивається і кохання.

Може це винна в усьому моя неуважність до предметів?

Може про щось стороннє думаю взагалі?

Може окремо?

Та чомусь цілий день летить посуд з моїх рук.                                

Та ще й розбився на дрібні склянки.                                                  

А тут, як назло, ще й дзеркало.

А ще, з мене полилися сльози наче водоспад.

Усе трапилось в одну мить.

Стало якось тяжко.

Та ще й порізалась, коли збирала груди скла. 

А вони падали і падали додолу.

А воно, скло, розлетілося усюди, де можна було залишити свій погляд хоча б на хвильку.

А ще чомусь закололо там, біля серця,

Таке враження, ніби колючі частки люті потрапили у самісеньку середину моєї живої плоті і зосталися там назавжди.

А зараз, я ще тримаю і досі на своїх долонях залишки скляного болю і боюся, щоб далі зі мною нічого не трапилося взагалі.

Тому, що ця,  здавалося, жагуча кров і далі продовжувала крапати на підлогу,  і було у мене таке враження, що вона  різала і різала мої сльози відчаю навпіл, і моє серце також.